Особливі освітні потреби – це термін, що не так давно з'явився в сучасному суспільстві. За кордоном він увійшов у масове вживання раніше. Поява і поширення поняття особливих освітніх потреб (ООП) говорить про те, що суспільство поступово дорослішає і намагається всіляко допомогти дітям, життєві можливості яких обмежені, а також тим, які волею обставин потрапили у важку життєву ситуацію. Соціум починає допомагати таким дітям адаптуватися в житті.

Дитина, що має особливі освітні потреби – це вже не той, у якого спостерігаються аномалії і порушення в розвитку. Соціум відходить від поділу дітей на «нормальних» і «ненормальних», оскільки між цими поняттями існують вельми примарні межі. Навіть при самих звичайних здібності у дитини може спостерігатися відставання в розвитку, якщо йому не приділяється належна увага з боку батьків і суспільства. 

Особливі освітні потреби – це поняття, яке має поступово витіснити з масового вжитку такі терміни, як «аномальний розвиток», «порушення розвитку», «відхилення у розвитку». Воно не визначає нормальність дитини, а акцентує увагу на тому, що він не особливо відрізняється від інших членів суспільства, але має потреби у створенні особливих умов для його навчання. Це зробить життя більш комфортною і максимально наближеною до тієї, яку ведуть звичайні люди. Зокрема освіту таких дітей має здійснюватися з допомогою специфічних засобів.

Відзначимо, що «діти, які мають особливі освітні потреби - це не тільки назва для тих, хто страждає від психічних і фізичних порушень, але також і для тих, хто їх не має. Наприклад, коли необхідність у спеціальній освіті виникає під впливом будь-яких соціокультурних факторів.

Контингент дітей, що мають ООП, сучасна наука розділяє на три групи:

• з характерними обмеженими можливостями за станом здоров'я;
• зіткнулися з труднощами при навчанні;
• живуть у несприятливих умовах.

Для кожної дитини з ООП характерні свої особливості. За цією ознакою дітей можна розділити на такі групи:

•   для яких характерні порушення слуху (повне або часткове відсутність слуху);
•   з проблемним зором (повне або часткове відсутність зору);
•   з інтелектуальними аномаліями (ті, у яких має місце затримка психічного розвитку);
•   у яких порушена мова;
•   мають проблеми з опорно-руховим апаратом;
•   зі складною структурою порушень (сліпоглухонімі тощо);
•   аутисти;
•   діти, які мають емоційно-вольові порушення.

•   Навчання дітей з особливими освітніми потребами повинна починатися відразу ж, як тільки були виявлені порушення в нормальному розвитку. Це дозволить не втратити час і досягти максимального результату.
•   Використання специфічних засобів для здійснення навчання.
•   До навчальної програми повинні бути введені спеціальні розділи, які не присутні в стандартній шкільній програмі.
•   Диференціація та індивідуалізація навчання.
•   Можливість максимально розширити процес утворення за межі установи.
•   Продовження процесу навчання після закінчення школи. Надання можливості молодим людям вступити в університет.
•   Участь кваліфікованих спеціалістів (лікарів, психологів та ін) в навчанні дитини з проблемами, залучення батьків в освітній процес.

•   Розвиваюча. Дана функція припускає, що процес навчання направлений на розвиток повноцінної особистості, чому сприяє отримання дітьми відповідних знань, умінь і навичок.
•   Освітня. Не менш важлива функція. Освіта дітей з особливими освітніми потребами сприяє формуванню у них базових знань, які будуть основою інформаційного фонду. Також існує об'єктивна необхідність розвивати у них практичні навички, які допоможуть їм у подальшому суттєво спростять їх життя.
•   Виховна. Функція спрямована на формування всебічного і гармонійного розвитку особистості. Для цієї мети учням викладають літературу, мистецтво, історію, фізичну культуру.
•   Корекційна. Дана функція передбачає вплив на дітей шляхом особливих методів і прийомів, які стимулюють пізнавальні можливості.