Вступ дитини до дошкільного закладу — це подія, що потребує особливої уваги з боку педагогів дошкільного закладу та батьків. Дитячий організм не одразу звикає до нових соціальних умов. Досить часто цей процес супроводжується зміною поведінкових реакцій, розладом сну, апетиту. Оскільки адаптивні можливості дошкільників не є безмежними, різкий перехід дитини в нову соціальну ситуацію і тривале перебування у стресовому стані можуть призвести до емоційних порушень та сповільнення темпу психофізичного розвитку.

       Ступені адаптаційного періоду

      Залежно від тривалості адаптаційного періоду та складності його перебігу розрізняють такі ступені адаптації дитини до дитячого садка:

• легкий (1 — 16 днів);

• середній (16 — 32 дні);

• складний (32 — 64 дні).

             Легкий

    За легкого ступеня адаптації поведінка дитини нормалізується протягом двох тижнів. Апетит відновлюється вже наприкінці першого тижня, через 1 —2 тижні — налагоджується сон. У дошкільника переважає радісний чи стабільно спокійний емоційний стан. Дитина контактує з дорослими, ровесниками, предметами, що її оточують. Досить швидко звикає до нових умов: нового приміщення, спілкування із групою ровесників, незнайомими дорослими. Мовлення при цьому може бути дещо загальмоване, але малюк відгукується і виконує вказівки педагога. Захворюваність трапляється не частіше одного разу і проходить без ускладнень.

           Середній

    За середнього ступеня адаптації сон і апетит відновлюються через 20 — 40 днів. Протягом усього місяця емоційний стан дитини може бути нестійким, протягом дня для малюка характерна плаксивість: крик, плач під час розлуки і зустрічі з батьками та близькими людьми. Ставлення до однолітків зазвичай байдуже. Мовленнєва активність сповільнюється. З'являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і дітей, спілкування лише за певних умов. Захворюваність трапляється не частіше двох разів і триває не більше 10-ти днів, протікаючи без ускладнень.

     Для цього ступеня адаптації протягом перших двох тижнів характерні такі вегетативні зміни в організмі дитини, як: блідість, пітливість, темні круги під очима, «палаючі» щоки, лущення шкіри (діатез). Однак за емоційної підтримки дорослого дитина, виявляючи пізнавальну та поведінкову активність, поступово звикає до нового оточення.

           Складний

      Про складний ступінь адаптації свідчить погіршення сну дитини. Сон стає коротким і тривожним. Дитина може скрикувати, плакати уві сні або прокидатися зі сльозами. Погіршується апетит, іноді дитина категорично відмовляється від їжі. Можливі й такі невротичні реакції, як: блювота, енурез, безконтрольний стул, заїкання, хвороблива прив'язаність до особистих речей, страхи, некерованість у поведінці, істерика.

     Малюк може перебувати в активному емоційному стані, для якого характерні плач, обурений крик, агресивно-руйнівна поведінка. Або навпаки, може бути пасивним, пригніченим, напруженим, уникати спілкування з однолітками, сторонитися і відмовлятися від участі в будь-якій діяльності.

    Складна адаптація призводить до тривалих захворювань, ускладнень, зокрема до уповільнення росту і набирання ваги. Може виникнути затримка мовленнєвого розвитку. Захворювання можуть виникати частіше трьох разів і тривати понад 10 днів. Щоб уникнути подібних ускладнень, необхідно заздалегідь готувати дитину до вступу до дитячого садка.

     Організація психолого-педагогічної діяльності 

Для забезпечення оптимального перебігу адаптації важливим є поступовий перехід дитини із сім'ї до дитячого садка та індивідуальний підхід з боку фахівців дошкільного закладу. 

      Цю роботу проводимо за трьома напрямами — з дітьми, батьками та вихователями у кілька етапів:

• підготовчий етап;

• етап психолого-педагогічного супроводу;

• етап аналізу та висновків.

На кожному з цих етапів для батьків, вихователів і спеціалістів розробляємо рекомендації щодо полегшення адаптації дітей раннього віку. 

     Чинники, які впливають на перебіг адаптаційного періоду:

• вік дитини

• стан здоров'я

• рівень розвитку

• особистісні якості

• уміння спілкуватися з дорослими й однолітками

• сформованість предметної та ігрової діяльності

• наближеність домашнього режиму до режиму дитячого садка

• сформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок

• готовність батьків до перебування у дитячому садку

• шумовий фон у групі дитячого садка

• стабільність складу вихователів

( матеріали з журналу "Вихователь-методист" № 6 2013)

        Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

     Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

       Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Михеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. Автор однієї з методик розвитку мовлення дошкільників Муза Алексєєва відзначає, що, наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні.

       Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

       Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному навчальному закладі. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».

       У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього. 

       До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

• якість мовного оформлення мовлення;

• ціннісно-особистісні установки педагога;

• комунікативна компетентність;

• чіткий вибір інформації для створення вислову;

• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

• правильність– відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

• точність– відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

• логічність– вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;

• чистота– відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

• багатство– уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення; 

• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і т.ін.).

        До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

       Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі. 

      Формування мовленнєвої компетенції  дошкільника в організованій та самостійній діяльності

      Продуктивною формою мовленнєвого розвитку дітей є вільна й самостійна діяльність у спеціально організованому середовищі, де педагог надає кожному право вибору: де, коли і з ким йому спілкуватись.  У традиційній методиці розвитку мовлення дошкільника  виняткове значення надається показникам оволодіння мовними засобами, формальним характеристикам: звуковимова, лексичний запас, граматична правильність. Саме ці засоби є попереднім етапом до успішної мовної взаємодії  з партнерами у спілкуванні, що розвиває комунікативну компетентність. Адже як свідчить практика, не можливе самовиявлення дітей, непідготовлених до певного виду діяльності , тобто з несформованим достатнім запасом  спеціальних знань.

Практичний психолог   Каленчук Наталія Романівна